Війна в Карабасі — головні новини за 4 жовтня, фото і відео
Палаючий Степанакерт. Фото — соцмережі
Вихідні дні в Нагірному Карабасі стали ще гарячішими й трагічнішими. Сторони різко підвищили накал війни. І хоча напередодні «ядерна трійка» у складі Росії, Франції та США закликала припинити вогонь — президенти ворогуючих країн прямо кажуть, що конфлікт триватиме. Причому їхня риторика тільки посилюється.
«Страна» зібрала докупи підсумки вихідних щодо війни в Закавказзі, яка загрожує стати найгарячішою точкою планети.
Військові дії виходять за межі Карабаху
Субота і неділя показали, що обстріли населених пунктів стають дедалі жорстокішими, причому взаємними: за Степанакерт, який азербайджанці закидають касетними бомбами, вірмени відомстили ракетним ударом по великому місту Гянджа — другому за чисельністю в Азербайджані.
Відповідальність за обстріл узяв на себе Нагірний Карабах.
«Попри численні попередження, азербайджанська терористична армія продовжує завдавати ударів по мирному населенню Степанакерта, використовуючи системи «Полонез» і «Смерч».
Відтепер військові об'єкти, постійно розташовані у великих містах Азербайджану, стали об'єктами Армії оборони Арцаху.
Я закликаю азербайджанський народ якнайшвидше залишити ці міста, щоб уникнути можливих втрат. Уся відповідальність за все це лежить на військово-політичному керівництві Азербайджану», — заявив голова Карабаху Араїк Арутюнян.
Гянджа. Наслідки вірменського обстрілу
Таким чином, військові дії поступово виходять за межі Нагірного Карабаху і переходять на територію, підконтрольну Азербайджану.
Влада Карабаху заявила про знищення в Гянджі військового аеродрому. Азербайджанці заявили, що по їхньому місту було завдано ракетного удару, причому з території Вірменії (Єреван це спростовує).
Кадри наслідків удару по Гянджі облетіли інтернет.
Але обстріли, повторимося, обопільні. Раніше ЗМІ публікували удар касетним боєприпасом по карабаській столиці Степанакерту.
Що ж до Гянджі, то це справді прецедент — уперше за час багатоденних обстрілів Степанакерта вірмени завдали у відповідь ударів уже по азербайджанських містах далеко в тилу.
Це насправді вразливе місце стратегії Баку, який розпочав конфлікт, маючи військову та мобілізаційну перевагу над вірменами. Але тим не менш війна йде на території Азербайджану, і більше шансів вона має завдати шкоди саме його містам.
При цьому «відповідей» по території саме Вірменії виключати не можна. «Азербайджан знищуватиме військові об'єкти безпосередньо на території Вірменії, звідки ведуться обстріли його населених пунктів», — уже обіцяє радник президента в Баку.
Загалом, обстріл Гянджі — прецедент досить небезпечний. Який може спричинити міжнародне втручання і зовсім інший розмах конфлікту. При цьому в НКР кажуть, що якщо обстріли їхньої столиці триватимуть, то будуть вжиті симетричні заходи.
Ближче до вечора 4 жовтня стало відомо, що з території Карабаху розпочався ракетний обстріл міста Мінгечаур. Там розташована ТЕС, що виробляє 35 відсотків електроенергії Азербайджану.
Тобто стратегія вірмен на даний момент — бити по життєво важливих точках Азербайджану, який посилив тиск на фронті.
Наступ Азербайджану
Ще один важливий момент — це активізація наступальних дій і відхід від позиційної війни.
Президент Азербайджану вчора заявив у Твіттері, що взято село Матагіз у Карабасі. Щоправда, у самому НКР цю інформацію спростовують. Але в Баку наполягають, що це правда. І навіть перейменували село на Суговушан.
Ще напередодні, 2 жовтня, Азербайджан говорив, що встановив контроль над стратегічними висотами навколо Матагіза. Наступного дня село, за даними Баку, перейшло під його контроль. У Мережі з'явилося відео підняття прапора. Але чи в Матагізі це зроблено — питання.
Вірмени кажуть, що Матагіз як і раніше під контролем НКР, і показали відео розстрілу азербайджанської колони на підступах до села.
Уже сьогодні Ільхам Алієв до вечора заявив, що ще 9 сіл Карабаху під контролем Азербайджану. Це населені пункти Кархулу, Шюкюрбейлі, Черекен, Дашкесан, Хоровлу, Махмудлу, Джафарабад, Юхари Маралян, Деджал.
Також Алієв стверджує, що сьогодні Азербайджан узяв місто Джебраїл біля кордону з Іраном. Вірмени це заперечують.
У Мережі є ще одне відео, як азербайджанці піднімають свій прапор над невстановленим опорним пунктом.
Вірмени втрати населених пунктів не підтверджують. Але судячи з їхніх заяв — бої справді важкі.
«Атаки такого масштабу на Вірменію ще не було», — заявив прем'єр Вірменії, уточнивши, що жодної з цілей Азербайджан не досяг. Заявляється, що в нинішніх атаках проявив себе елітний турецький спецназ і сирійські бойовики. «Ведуться важкі оборонні бої», — заявили в самому Карабасі.
Тобто ситуація, судячи з усього, серйозна. Заяви Вірменії та НКР підтверджують, що Азербайджан розпочав наступ і, можливо, він на окремих напрямках увінчався успіхом.
Щоправда, у Вірменії говорять теж про свої перемоги. Міноборони країни заявляє, що в неділю знищено 13 одиниць бронетехніки, три літаки і 1 безпілотник армії Азербайджану. Також міноборони Вірменії публікує кілька відео, як відбивали атаки противника.
На одному з відео є знищення вантажівки з піхотою.
Чи є перспективи врегулювання?
Сьогодні голова Азербайджану звернувся до нації та зробив заяву, яку не можна витлумачити інакше, ніж як заклик до продовження війни. Алієв сказав, що Азербайджан повернеться до режиму припинення вогню лише в тому разі, якщо Вірменія представить графік виведення своїх військ з Нагірного Карабаху.
«Ми згодні з точкою зору, що проблема з Вірменією має вирішуватися через діалог, але для цього має бути основа. Вірменський прем'єр має заявити про відданість колишнім домовленостям, згідно з якими території в Нагірному Карабасі були визнані окупованими азербайджанськими територіями.
Для припинення військових дій необхідно отримати вибачення від вірменського прем'єра, який назвав окуповані азербайджанські землі вірменськими.
Наша умова для припинення вогню полягає в тому, що Вірменія має запропонувати тимчасовий порядок денний виведення військ з окупованих азербайджанських територій у Нагірному Карабасі, який був би не на словах, а виконувався б на ділі, — у які дні які території будуть звільнені», — сказав Ільхам Алієв.
Очевидно, що на такі умови Вірменія не піде. Тобто Баку дає зрозуміти, що продовжуватиме військову операцію.
Днем раніше, в суботу, до жителів своєї країни звернувся президент Вірменії Нікол Пашинян. Він звинуватив у провокації нової війни Туреччину і заявив, що мета турків та азербайджанців не Нагірний Карабах, а знищення вірменського народу.
«Ми переживаємо, можливо, найвирішальніший момент у нашій багатотисячолітній історії. Азербайджано-турецькі розбійницькі угруповання хочуть не просто вирішити карабаське питання, їхня мета — вірмени всього світу. Вони хочуть продовжити політику геноциду вірмен», — заявив Пашинян.
Паралельно прем'єр-міністр Вірменії намагається зібрати міжнародну коаліцію на підтримку заяви про загрозу розширення турецького впливу для європейської цивілізації. Сенс приблизно такий: якщо вірменам зараз не допоможуть, то турецька армія, так само як і за часів Сулеймана Пишного, стоятиме під Віднем.
«Якщо міжнародна спільнота неправильно оцінить геополітичне значення цієї ситуації, Європі слід очікувати Туреччину поблизу Відня. Нагірний Карабах і Вірменія зараз стали фронтом цивілізації. Проблема в тому, що вірмени на Південному Кавказі є останньою перешкодою для експансії Туреччини на північ, південний схід і схід. Імперіалістична політика Туреччини простягається значно далі, ніж на Південний Кавказ. Давайте подивимося на дії Туреччини в Середземномор'ї, Лівії, на Близькому Сході, в Іраку та Сирії», — заявив Пашинян в інтерв'ю газеті Bild.
Підсумовуючи — сторони далекі від переговорів як ніколи. Більш того, війна розширилася на територію Азербайджану і загрожує його важливим інфраструктурним об'єктам. Що може спричинити симетричну «відповідь» уже по території Вірменії. З переходом локального конфлікту в повноцінну міждержавну війну.
Жорсткі удари Вірменії пов'язані з аналогічними обстрілами Степанакерта і військовим тиском Азербайджану на фронті. Таким чином Єреван підвищує для Баку ціну військових дій проти Карабаху.
При цьому загалом у війні поки обидві сторони мають паритет, і жодна з них не може отримати вирішальної переваги. Уже очевидно, що ставка Азербайджану на «бліцкриг» не спрацювала і війна переходить у фазу впертої боротьби за окремі висоти й населені пункти.
Зовнішні сили, які могли б переломити хід подій на користь однієї зі сторін, також поки своїми військовими силами масштабно не втручаються. Росія взагалі поки тримається досить нейтрально, а Туреччина, хоч і вимовляє багато слів на підтримку Азербайджану, на полі бою йому поки не дуже суттєво допомагає. Уже лише з тієї причини, що спільного кордону в турків з основною територією Азербайджану немає, а тому й фізично перекинути значні сили на фронт у Карабасі, здатні змінити хід війни, Анкара не в змозі.
А удар безпосередньо по території Вірменії одразу ж перетворює Туреччину на державу-агресора, проти якої ООН, найімовірніше, запровадить санкції (з постійних членів Ради безпеки з правом вето навряд чи хтось за Ердогана в цій ситуації вступиться).
Зрештою — війна переходить у фазу тривалої бійні.
Карабах і Донбас
Тим часом в Україні обговорюються паралелі між ситуацією в Карабасі та на Донбасі.
Так, головний редактор інтернет-газети «Страна» Ігор Гужва на своїй сторінці у ФБ аналізує, наскільки ймовірна загроза «розморожування» конфлікту на сході країни.
«Після початку боїв у Карабасі багато політиків заявляють: ці події – урок для України, що не можна тримати конфлікт замороженим. Рано чи пізно він перейде в «гарячу» стадію, — пише Ігор Гужва. — Мова, зрозуміло, йде про Донбас, де масштабні бойові дії закінчилися в лютому 2015 року.
І якщо проводити аналогії з Карабахом, то чи є загроза їхнього розморожування, і якщо так, то за яких умов?
Я вже якось писав, що ситуація в Карабасі багато в чому схожа на Донбас.
Нагірний Карабах (або Арцах, як його називають вірмени) – невизнана республіка. Офіційно невизнана в тому числі й Єреваном. Але при цьому Карабах – практично частина Вірменії. Усі жителі мають там вірменські паспорти, економіки цілком інтегровані.
Тобто це приблизно те саме, що може бути через кілька років із «ДНР/ЛНР», якщо нинішні процеси там триватимуть.
Але є, звісно ж, і відмінності. Причому одна з них фундаментальна – офіційна позиція Росії полягає в тому, що непідконтрольні території Донбасу мають бути реінтегровані в Україну через виконання Мінських угод.
Водночас жоден із вірменських політиків – ні з влади, ні з опозиції — ніколи і за жодних умов не скаже, що Карабах має бути реінтегрований в Азербайджан. Нехай навіть із «особливим статусом». Політична смерть і всенародне прокляття – найменше, що чекає того, хто про це заявить.
Саме тому шанси на остаточне політичне врегулювання в Карабасі зовсім не проглядаються (Азербайджан у свою чергу ніколи не погодиться з втратою Карабаху). Навіть дуже маленький компроміс, про який раніше велися переговори — вірмени віддають азербайджанські райони навколо Карабаху в обмін на зняття економічної блокади та демілітаризацію, – і той ніхто ні в Азербайджані, ні у Вірменії не сміє публічно підтримати.
А що стосується конфлікту на Донбасі, то його завершення на даному етапі гальмується небажанням української влади (і минулої, і нинішньої) реінтегрувати непідконтрольні території на умовах Мінських угод (вибори до передачі контролю над кордоном, особливий статус із внесенням до Конституції, загальна амністія).
Київ виставляє свої умови, які Мінським угодам суперечать, що відкидається Росією.
Це і визначає «заморожений» стан конфлікту на Донбасі.
Чи загрожує його розморожування? Про що говорить нам карабаський досвід?
У нинішнього загострення на Кавказі багато причин, але назву одну найважливішу – підтримка Азербайджану з боку Туреччини. До того в зоні конфлікту зберігався відносний військово-політичний паритет (при цьому обидві сторони тримали в голові той факт, що Вірменія є членом ОДКБ, а тому розгромити її Росія не дасть).
Але активне втручання в тему Ердогана повністю змінило розклад. У Баку з'явилося відчуття (підтримуване турецькою стороною), що тепер настав шанс вирішити питання. І почалася війна.
Тепер спробуємо перенести це на Донбас.
Ситуація там уже понад 5 років не скочується до великої війни, попри відсутність політичного врегулювання, з двох причин.
По-перше, українська сторона не може військовим шляхом відновити контроль над територією, оскільки на допомогу «ДНР/ЛНР» прийде Росія.
По-друге, Росія, якщо вступить у конфлікт напряму, може завдати військової поразки Україні, однак є питання ціни – і в людських жертвах, і в нових, набагато жорсткіших санкціях Заходу. Нинішнє політичне керівництво РФ на це йти не готове. А навпаки – намагається відновити відносини із Заходом і зняти санкції. Принаймні, поки така концепція.
Однак ситуація дуже хитка і, безумовно, ризики розморожування існують.
Якщо відносини Росії та Заходу й надалі деградуватимуть, то не виключено, що вони спробують знову почати з'ясовувати стосунки на нашій території.
Наприклад, США і НАТО можуть виступити для України в ролі умовного «Ердогана», пообіцявши всіляку підтримку на Донбасі й спонукавши ЗСУ до наступу, а коли війна спалахне, то Захід запровадить проти Росії санкції, після чого Москва втягнеться у військові дії ґрунтовно з усіма наслідками, що звідси випливають.
І це лише один з можливих сценаріїв розморожування (за аналогією з Карабахом). Можуть бути й десятки інших варіантів.
Тому питання політичного врегулювання на Донбасі (і ширше – нормалізації відносин з Росією) це не просто дискусія про особливий статус, амністію та інше. Стратегічно – це питання мінімізації ризиків того, що наша країна опиниться полем битви іноземних держав, у якій, чим би вона не закінчилася, точно програє Україна».
Джерело: strana.ua