9.4 C
Киев
Вторник, 27 апреля, 2021
додомуЖитлово-комунальні тарифиЕлектронна трудова книжка. Як отримати і що вона дає

Електронна трудова книжка. Як отримати і що вона дає


5 лютого 2021 року Верховна рада України ухвалила закон, який переводить облік трудової діяльності працівника в електронний формат. Українцям обіцяють забезпечити електронну трудову книжку, а паперову викинути на смітник історії. Проте станеться це аж за п’ять років – саме стільки триватиме перехідний період.

Що говорить закон

Електронні трудові книжки запроваджуються для тих, хто зараз ще не досяг пенсійного віку, працює офіційно і є платником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. 

Протягом перехідного п’ятилітнього періоду можна буде користуватися як електронною книжкою, так і її паперовим аналогом.

Законотворці нараховують щонайменше п’ять плюсів від впровадження е-книжок. По-перше, пенсію будуть начисляти автоматично, без особистих звернень та збору документів. Бюрократії та паперового документообігу стане менше, це по-друге. По-третє, спроситься доступ до інформації про набутий стаж. По-четверте, вдасться уникнути драм в разі втрати паперової книжки, а також вдасться уникнути її підробок або внесення недостовірних даних. І, нарешті, п’ятий плюс – статистичний: е-книжки сформують чіткіші уявлення про ринок праці, його пріоритетні напрямки тощо.

В теорії все, як завжди, виглядає дуже привабливо. Однак все, як відомо, перевіряється на практиці.

До того ж є важливий нюанс: електронну трудову книжку кожен може отримати просто зараз. Власне, це було можливим і до 5 лютого 2021 року.


Протягом перехідного періоду (п’ять років) можна буде користуватися як електронною, так і паперовою трудовою книжкою


Як отримати електронну трудову книжку

За е-книжкою слід іти на сайт Пенсійного фонду України. Портал електронних послуг містить детальний інструктаж щодо того, як на ньому зареєструватися.

Для початку необхідно отримати електронний підпис. Його можна замовити у ряді установ, але для більшості, напевно, буде найзручніше звернутися до Приватбанку (якщо там відкрито рахунок).

У сервісі Приваті-24 це називається «отримати сертифікат».

Приват-24 надійшле електронний підпис із розширенням .jks – його не треба намагатися «розкрити» чи перевести у інший формат. Цей файл завантажується до віконечка реєстрації порталу Пенсійного фонду, і якщо все зроблено правильно, користувач потрапляє на свою індивідуальну сторінку. Де можна побачити та прочитати, зокрема, і свою електронну трудову книжку.

І тут варто бути готовим до малоприємних сюрпризів. Наприклад, у авторки цих рядків паперова трудова книжка відкривається записом від 1 вересня 1991 року. Адже за радянських часів (або щойно пострадянських) навчання на стаціонарі вишів входило до загального трудового стажу.

Між тим електронна трудова книжка починається вже з 1998 року – з неї випали не тільки п’ять років навчання (1991-1996), але й ще два роки праці (1996-1998). Але і це не кінець історії. Бо відлік страхового стажу (а тільки він і важить нині при нарахуванні пенсії) стартує вже з 2004-го. Хоча прогалин у роботі та періодів тривалого безробіття не було ніколи.

Творці закону говорять про те, що «відомості про трудову діяльність відтепер вносяться працівником (застрахованою особою) і роботодавцем у вигляді сканованих (оцифрованих) копій трудової, довідок, тощо з накладанням кваліфікованого електронного підпису». Проте в контексті цього незрозуміло, чи можна запропонувати Пенсійному фонду внести зміни до вже наявних даних, представивши докази того, що з такого-то по такий-то період часу особа працювала на певному місці роботи.

В кожному разі, на згаданому порталі ПФУ такої опції немає.   

Електронна книжка є. Що далі?

Українські реалії є такими, що навіть маючи електронну книжку (а на додачу ще й паперову), ти не влаштуєшся на роботу просто і легко. Навіть якщо робота знайдена і з потенційним працедавцем вдарено по руках. Бо і зараз, у 2021 році, потенційному найманому робітнику пропонується заповнити купу різноманітних паперів.

Наприклад, знайомий всім ще з радянських листів «особовий листок по обліку кадрів». А ще автобіографію – також родом з СРСР.

Дизайн особового листка майже не зазнав змін. Хіба що випали запитання про судимості, перебування на окупованій території (мається на увазі – в часи Другої світової) та про родичів за кордоном. Натомість з’явилося питання про громадянство іншої держави.

Четверта сторінка особового листка – це дані про попередні місця роботи, хоча вони вже відображені у паперовій трудовій книжці, оригінал якої ти надаєш при працевлаштуванні. Ті ж дані треба повторити ще один раз – в автобіографії. Там же в автобіографії (а до неї додається інструктаж) слід вказати членів родини, зокрема, і батьків.

Питання про склад родини дублюється і в особовому листку. Котрий, до того ж, вимагає надати інформацію щодо володіння іноземною мовою, участі у виборах, наявності пільг, нагород чи наукових відкриттів.

Зайве казати, що наявність всіх цих даних, які ніхто ніколи не читає, ніяк не впливає на те головне, задля чого заводять трудову книжку, – на страховий стаж.

Щоправда, вимоги щодо заповнення подібних паперів висувають далеко не всі працедавці, тож можна сказати, що тут кожен проявляє ту фантазію, на яку він спроможний. Хтось наслідує радянські зразки, а комусь достатньо заяви та підпису.

Та оскільки складу правопорушення у цих паперах нема, можна спрогнозувати, що вони будуть «ходити» за найманим працівником ще кілька десятків років. Чи навіть більше. І коли інші країни колонізують Марс, ми і досі будемо заповнювати безкінечні рядки «народився – учився – женився» тощо.

Прикрі паралелі

Ситуація з електронними книжками трохи нагадує історію з ID-картками. За задумом, в ID-картці міститься чіп, а в ньому, в свою чергу, вся інформація про особу, яка доти була розпорошена у вигляді окремих штампів у паспорті старого зразка або у жмутку найрізноманітніших довідок.

Але знову таки: це – в теорії. Ще від 2016 року «щасливі» власники ID-карток масово скаржаться на неможливість отримати адекватне обслуговування – при працевлаштуванні, при здійсненні банківських операцій. Зашиту в чіп інформацію просто неможливо прочитати, позаяк відсутні необхідні для цього пристрої. Так починається ходіння бюрократичним пеклом.

Чого ж хочуть банки та відділи кадрів? Того, чого офіційно у нас вже нема. А саме – прописки. Інститут прописки формально ліквідували у рамках виконання вимог щодо безвізового режиму. Хоча насправді прописку поховали (знову таки – формально) задовго до епопеї з безвізом. А саме у 2003-му – відповідним законом, ухваленим парламентом.

Саме тоді ввели поняття «реєстрації», котре нічого не змінило по суті. Прописка під новим іменем продовжує псувати життя власникам ID-карток. В особовому листку, необхідному при працевлаштуванні, вона так само завуальовано фігурує, хоча ані на якість виконаної роботи, ані на розмір заробітної плати відомості про місце проживання не впливають.

А, може, все не так погано?

Хотілось би завершити на оптимістичній ноті, проте це не так просто. Заступник міністра соціальної політики Віталій Музиченко обіцяє, що вже через три місяці після ухвалення закону про електронні трудові книжки буде впроваджено нові соціальні сервіси, зокрема, для осіб, які виходять на пенсію. Про які саме сервіси мова, Музиченко не уточнює. Але він додає важливу річ: буде отримана можливість «надавати інформацію про свою трудову діяльність до 2000 року, чого немає зараз в реєстрі застрахованих осіб», тобто з’явиться спосіб заповнювати пробіли, які впливають на вік виходу на пенсію та на її розмір.

Водночас економічний експерт, гендиректор в UFC Capital і Arsenal Capital Олександр Гаврутенко зауважує, що уряд (як розробник закону) має зважати на загрози кібератак і захищати від них банк даних майбутніх і чинних пенсіонерів.

 «Та навіть всі можливі ризики абсолютно непорівнювані з тими вигодами, які держава отримає від спрощення, автоматизації, централізації, оптимізації та підвищення зручності користування даними про трудову діяльність населення», – каже Гаврутенко. Існуючі трудові книжки він називає «рудиментом соціалістичного обліку праці» і вказує на необхідність їх позбутися. І не погодитися з цим – вкрай важко.

Наталія Лебідь, для «Главкома»





Джерело: glavcom.ua

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

- Advertisment -

Most Popular

Recent Comments