4.8 C
Киев
Пятница, 19 ноября, 2021
додомуКМДАОболонський районКрути очима 17-річного учасника бою

Крути очима 17-річного учасника бою


Крути очима 17-річного учасника бою

На історію бою під Крутами цікаво дивитися очима її очевидців. Наприклад — одного з наймолодших учасників бою Ігоря Лоського, сина історика і дипломата Костянтина Лоського. У січні 1918-го хлопцю заледве виповнилося 17, коли він, як учень 2-ї Українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства в Києві записався до Студентського куреня. 

Ігор Лоський. Фото: uahistory.com

Настрої патріотичного піднесення, які панували в Києві серед молоді на початку 1918-го, Ігор Лоський яскраво передав у своїх спогадах «Крути».

«В перших днях січня відбулося віче українського студентства, з Університету св. Володимира і ново-заснованого Українського народного університету, на якому вирішено зорганізувати Студентський курінь Січових Стрільців, до якого, під загрозою бойкоту й виключення з української студентської сім’ї, мали б вступити всі українські студенти. За прикладом студентства пішло і молодше покоління — учні Другої Української ім. Кирило-Мефодіївського братства гімназії. … Директор гімназії, якого прошено на збори, після невдалої спроби одговорити своїх питомців від такого, на його погляд, нерозважного кроку, мусив, зрештою, погодитись з постановою і оголосити з рамени дирекції офіціальну перерву навчання у двох старших класах гімназії на час перебування учнів у війську. Просив лише, аби не спокушати до вступу до куреня учнів молодших класів. Правда, це помогло мало, бо кілька учнів шостого класу таки до куреня вступило».

Леонід Перфецький. «Бій під Крутами». Акварель. Фото: artes-almanac.com

У бою під Крутами Ігоря Лоського було важко поранено. Після одужання разом з батьком працював у Міністерстві закордонних справ УНР. У 1920-му довелося перебиратися до Відня, де зблизився з В’ячеславом Липинським і засновниками Українського союзу хліборобів-державників. За рік він став студентом Українського вільного університету. Коли університет перенесли до Праги, продовжив навчання там, познайомившись із Дмитром Донцовим, Михайлом та Оленою Телігою, іншими представниками української інтелігенції.

 Ольга Приходько, учасниця Української капели Олександра Кошиця. Фото: hromadske.ua

У Празі ж Ігор Лоський зблизився із подругою Олени Теліги Ольгою Приходько. Дівчина була родом із Кам’янця-Подільського. У січні 1919 року вона у складі Української капели Олександра Кошиця виїхала до Європи на гастролі і так і не повернулася. У 1924-му році вони побралися, за три роки народилася донька Олена. Ігор здобув ступінь доктора філософії Українського католицького університету. Родина деякий час мешкала у Берліні, а 1932 року переїхала до Львова. Тут, за сприяння митрополита Андрея Шептицького Лоський отримав посаду викладача історії, французької та німецької мов у Малій греко-католицькій семінарії. Водночас він редагував часопис «Хліборобський шлях».

Ігор Лоський з родиною. Фото: hromadske.ua

Ігорю Лоському вдалося уникнути радянських репресій. Точніше, він просто не дожив до «звільнення» Львова у 1939-му – трьома роками раніше помер від раптової хвороби. Ольгу Лоську у 1949-му  заарештували і на сім років відправили в табори до Горківської області. Вона дожила до 92 років і стала свідком проголошення Незалежності.

Повертаючись до спогадів Ігоря Лоського про бій під Крутами, варто звернути увагу на згадку про сімох студентів, яким пощастило уникнути смерті. «Одного учня, сина машиніста, впізнав колега його батька, що возив більшовицького ватажка Богданова, з яким разом пиячив, і випросив у нього помилування. Інший врятувався просто завдяки тому, що, коли всіх виводили на розстріл, він спокійно пересів до поранених і заявив матросам, що «сам» Богданов обіцяв йому дарувати життя. Йому допоміг один із матросів, мабуть українець за походженням, який підтвердив фантазію про Богданова». Інших поранених перевезли до Харкова, до шпиталю, звідки їм вдалося втекти. Саме з розповідей тих, хто врятувався, і стали відомими подробиці подій, що відбувалися на станції після бою.

А тим часом з’являються нові цікаві подробиці про долі учасників бою під Крутами. Так, історик Віталій Скальський поставив під сумнів історію про двох друзів-крутянців – Володимира Шульгина та Володимира Наумовича, які, начебто, «обнялися перед розстрілом та заспівали гімн». Він не знайшов про це жодної згадки в тогочасних джерелах – ні в згадках про бій, ні в некрологах з нагоди перепоховання загиблих крутянців у березні 1918-го. Натомість у документах Пустинно-Микільського монастиря, який володів цвинтарем на Аскольдовій Могилі, він знайшов запис про поховання тут Володимира Наумовича, датований 9 грудня 1918 року. «Найімовірніше, що Володимир Наумович загинув таки під Крутами, але не на початку, а в кінці 1918 року, захищаючи столицю та гетьмана від повстанців Директорії», — припускає історик.

Не виключено, що історія бою під Крутами містить іще багато таких відкриттів. І ця правда може виявитися цікавішою за відомі міфи.

uinp.gov.ua



Джерело: kyivcity.gov.ua

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

- Advertisment -

Most Popular

Recent Comments